«Він б себе не поважав, якби не пішов воювати»: 19 травня Вінниця прощається із полеглим воїном-добровольцем Михальнюком Олександром Івановичем

Михальнюк Олександр Іванович народився 17 серпня 1971 року у Вінниці. Тут закінчив школу № 13 та вище професійне училище № 4.

У 18 років проходив службу у тоді ще радянській армії. У десантних військах прослужив два роки. Мав понад сотню стрибків із парашутом. У цивільному житті освоїв кілька професій – зв'язківця, електромонтера. Останні чотири роки, до великої війни, працював оператором на вінницькому елеваторі.

«Він був дуже доброю та вмілою людиною. І за яку би роботу не брався – завжди виконував її на відмінно», – згадує подруга сім'ї Олена.

Повномасштабне вторгнення росії застало Олександра у Вінниці. І вже наступного дня він був у військкоматі.

«Він пішов добровольцем 25 лютого, зранку. Завжди казав мені: "А хіба були інші варіанти? Я б себе не поважав, якби не став на захист сім'ї та країни. І ти б мене не поважала"», – згадує слова Олександра дружина Ірина.

Олександр вступив до лав 120 бригади територіальної оборони ЗСУ. Був командиром відділення у стрілецькому батальйоні. Мав позивний «Мехаль».

«Він пішов на службу у званні молодшого сержанта. Так ним і залишився. Він ніколи не прагнув якогось звання, чи посади. Завжди пропонував до нагородження інших, молодших. А всім казав, що ви мене й так любите, без усяких посад», – розповідає дружина полеглого Героя.

Разом із побратимами у складі 120 ОБр ТрО Олександр Михальнюк тримав оборону Донеччини, а під час контрнаступальних дій у 2022 році – звільняли Харківщину. Свій останній бій чоловік також прийняв на цьому напрямку.

«Мій чоловік разом із побратимами першими зустріли травневий наступ на Харківщину. Їхній батальйон продовжував боротьбу. Вони не покинули позиції і продовжували відбивати наступ ворога», – говорить Ірина Михальнюк.

Олександр загинув 13 травня під час ворожого мінометного обстрілу.

«В останньому бою він був контужений. Але відмовився від евакуації. Навпаки, допомагав з евакуацією побратимів, – із сумом говорить дружина. – Він до останнього подиху виборював нашу свободу. Він мріяв про вільну Україну. Він дуже любив свою сім'ю. Хвилювався за нас, завжди заспокоював, і навіть вибачався за мої страждання. І я навіть зараз відчуваю його підтримку. Я відчуваю, що він зараз зі мною».

Олександру Михальнюку назавжди 52 роки... У Героя залишилися мати, дружина, син та двоє сестер.

«Він був нашою "душею". У нього було неймовірно гостре почуття гумору. Завжди веселив нас навіть звідти, з фронту. Він увесь час думав більше про інших, ніж про себе. Підтримував усю нашу родину», – говорить сестра оборонця Людмила.

Вінничан просять гідно вшанувати подвиг Захисника. 19 травня, об 11:30 зустріти полеглого Героя живим коридором від приміщення міської ради по вул. Соборній до Спасо-Преображенського кафедрального собору. Там о 12:00 відбудуться церемонія прощання та відспівування. Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Із собою небайдужих просять нести тільки живі квіти.

Співчуття рідним та близьким. Вічна пам'ять полеглим Захисникам та Захисницям України...