Вінниця 17 грудня прощається із Захисником України Олександром Машевським

Сьогодні Вінниця проводжає у вічність Олександра Машевського (позивний «Машаня»). Свій бойовий шлях військовослужбовець розпочав у 2014 році, пройшовши кілька ротацій у гарячих точках АТО/ООС, та вже з перших днів повномасштабного російського вторгнення він разом із побратимами 14-ї бригади оперативного призначення НГУ імені Івана Богуна «Червона калина» перебував на передовій. У званні майстер-сержанта, зокрема виконував обов’язки заступника командира взводу матеріально-технічного забезпечення 2-го батальйону оперативного призначення «Фенікс» 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов». Захищав Київ, брав участь у запеклих боях на Донецькому та Запорізькому напрямках. На жаль, 13 грудня під час ворожого обстрілу дронами «Герань-3» поблизу села Червоне Краматорського району, воїн зазнав важкого поранення, яке виявилося несумісним із життям. Його серце перестало битися 14 грудня. Олександру назавжди залишилося 42 роки.

«Він мав численні грамоти та подяки від командування бригади за професіоналізм і сумлінну службу, – розповідає побратим Небесного Воїна Володимир. – День у день від Києва до Донецька ми перебували поруч: в одній ямі на чотирьох, під щільним вогнем, у спеку і в холод… Останнім часом Олександр фактично виконував обов’язки командира взводу, відповідав за злагодженість дій підрозділу. Він опікувався особовим складом, був уважним, вислуховував та підтримував кожного. Ми втратили більше, ніж військового, – справжнього друга та брата…»

Олександр Машевський народився 3 червня 1983 року у селі Широка Гребля на Козятинщині. Після закінчення місцевої школи пройшов строковий армійський вишкіл та продовжив службу за контрактом в окремому полку спеціального призначення Внутрішніх військ МВС України «Ягуар» (тепер – 14-та бригада НГУ імені Івана Богуна). Закінчив заочно Вінницький національний аграрний університет за спеціальністю «Агрономія». У шлюбі плекав двох донечок, яким зараз 18 та 11 років.

«Олександр міг стати хорошим агрономом, бо відчував землю усім своїм єством, любив дивитися, як із зернятка проростає життя. Втім, доля йому судила зовсім інше. Він присвятив себе захисту Батьківщини, і як би важко не було, від виконання свого обов’язку не відступився, – каже дружина полеглого воїна Анжеліка. – У час війни Олександр не міг дозволити собі розкіш сидіти вдома зі своїми дівчатками, оскільки це передусім не відповідало його уявленням про чоловічу честь і гідність…»

У Олександра також залишились батьки та сестра.

Церемонія прощання із воїном розпочнеться о 12:00 у Спасо-Преображенському кафедральному соборі. О 13:00 тіло Олександра провезуть через вулицю Миколаївську, щоб попрощатись із домом, в якому він проживав останні 11 років.

Чин поховання відбудеться о 13:30 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!